Проблема неуспішності дітей та способи її попередження завжди хвилювала педагогів. В наш час, коли в усіх сферах розв’язуються складні задачі підвищення якості роботи, зростає відповідальність за рівень навчання і виховання зростаючого покоління. Подолання неуспішності – одна з найважливіших задач практичної та теоретичної педагогіки.

То що ж таке неуспішність?

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, в кінці півріччя).

Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.Неуспішність і відставання взаємопов'язані.

Неуспішність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Хочеться розібратися у причинах даного явища.

Тож пропоную провести ділову гру. Протягом 5 хвилин вам пропонується записати причини неуспішності учнів (робота в групах.)

Як ми бачимо, небажання вчитися спричинено сукупністю причин. Ю.К.Бабанський та В.С. Цетлін розділяють їх на дві групи: зовнішні та внутрішні. (схема 1)

         До зовнішніх причин належать:

·          Зниження цінності освіти у суспільстві (уже нікого не дивує той факт, що при першій же можливості учитель міняє професію);

·         Нестабільність існуючої освітньої системи;

·          Недосконалість організації навчального процесу (несформованість в учнів навичок навчальної діяльності, прогалини у знаннях, відсутність індивідуального підходу, нецікаві уроки);

·         Негативний вплив середовища (ЗМІ, вулиця, родина).

До внутрішніх належать:

·         Послаблення здоров’я школярів, що зумовлено погіршенням рівня добробуту родин та екології.

·         Низький розвиток інтелекту (діти перестали читати);

·         Відсутність мотивації до навчання;

·         Слабкий розвиток вольової сфери школярів.

Ще К.Д. Ушинський писав: „ Навчання, що базується лише на інтересі, не дає зміцніти волю учня, оскільки не все в навчанні цікаве, і доводиться багато брати силою волі ”. Навчання – це не стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. До моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність.

Вони повинні вміти читати, аналізувати текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних.

Проте є учні, які в молодшій школі навчалися легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Навчальні  неуспіхи, необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до навчання, і дитина перестає вчитися.

По відношенню до навчання можна виділити такі типи невстигаючих учнів:

1.     Учні з гарним розвитком розумової діяльності, але з негативним ставленням до навчання.

2.     Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності, що поєднується з позитивним ставленням до навчання.

3.     Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності та негативним ставленням до навчання.

Найскладніша група – учні третього типу. І саме їх стає все більше. В.А. Сухомлинський відзначав, що учні рано усвідомлюють розумову нерівність, а тому їхні навчальні неуспіхи формують низьку самооцінку, внаслідок чого вони відчувають себе у чомусь обділеними.

У таких дітей формується демонстративність – риса, що пов’язана з потребою досягти успіху та прагненням привернути увагу оточуючих. Не маючи можливості самореалізуватися, самоствердитися у навчанні, вони прагнуть проявити себе неадекватною поведінкою, зовнішнім виглядом, хуліганськими вчинками. Не визнаючи навчальні задачі та “випадаючи” з процесу навчання, така дитина не може успішно навчатися. Тут треба формувати позитивну самооцінку на основі посильного матеріалу.

Після настання підліткового віку увага школярів переключається з діяльності, що організовується вчителем, на інші справи. Вони не слухають і не бачать того, що говорить і показує учитель. Не бажають навіть поміркувати над цим. Вони швидко викидають з пам’яті та легко забувають вивчений навчальний матеріал, не включаючи його у накопичену систему знань. Тому, якщо учень будь-якого віку не встигає у навчанні, учителеві треба спробувати встановити причину цього і для себе вирішити: що я хочу сформувати у даному учневі (кінцева мета) і який мій учень сьогодні (вихідні дані). При цьому треба пам’ятати, що в діаді „педагог-школяр” обидва суб’єкти взаємовпливають одне на одного. Результат матимемо у тому випадку, якщо будуть робитися зустрічні зусилля. Тому слід підібрати ефективні стимули (зовнішні збудники) певної діяльності учня, щоби викликати корисні бажання та мотиви.

Надання педагогічно-адміністративної допомоги учням сприяє покращенню результатів їх навчальної діяльності .

 Ця допомога повинна надаватися класним керівником, вчителями-предметниками, батьками, органами учнівського самоврядування та скеровуватись адміністрацією школи. В чому вона полягає?

Класний керівник

·        Здійснює постійний контроль за психологічним та емоційним станом учнів та

·        позитивну мотивація до навчальної діяльності учнів;

·        вивчає індивідуальні особливості та проблеми дітей;

·        застосовує вміння встановлювати причини неуспішності учнів;

·        працює з в тісному контакті з вчителями-предметниками;

·         проводить індивідуальну виховну роботу з учнями;

·        навчання батьків та співпрацює з ними;

·        повідомляє адміністрацію про проблеми, які потребують адміністративного втручання.

Учитель

·        позитивна мотивація до навчальної діяльності – комфортні умови навчання ;

·        врахування індивідуальних особливостей кожного учня – уміння правильно поставити “ діагноз ” ;

·        педагогічна профілактика — пошуки оптимальних педагогічних систем, методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемне, програмоване навчання, комп'ютеризація навчання;

·        педагогічна діагностика — систематичний контроль та оцінювання результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин у навчанні (проведення бесід з учнями, батьками, спостереження за учнями, їх тестування, аналіз результатів, підбиття підсумків на педагогічному консиліумі вчителів);

·        педагогічна терапія — заходи з метою подолання відставань у навчанні (проведення додаткових занять, позаурочна робота з предмету);

·        співпраця з класним керівником, батьками, адміністрацією.

Батьки

·         позитивний психологічний клімат родині, небайдужість –  запорука емоційного здоров’я дитини;

·         позитивна мотивація до навчальної діяльності дитини;

·         небайдуже та позитивне ставлення батьків до школи;

·         знання батьками вікових та індивідуальних особливостей своєї дитини;

·              виконання батьками своїх обов’язків:

1.      єдині життєві ціннісні орієнтири;

2.     єдині вимоги та критерії потреб дитини;

3.     контроль за станом здоров’я (фізичним та психологічним) дитини;

4.     контроль за навчальною діяльністю;

5.     контроль за відвідуванням школи;

6.     допомога дитині;

7.     співпраця з класним керівником, вчителями-предметниками, адміністрацією.

Учнівське самоврядування

·          допомога у виконанні домашніх завдань;

·         контроль за виконанням домашніх завдань учнями;

·         контроль за відвідуванням учнями навчальних занять;

·         залучення учнів до участі у позаурочних заходах.

Адміністрація

·         орієнтування педагогічного колективу на профілактику неуспішності, диференційований підхід до учнів, позитивна мотивацию до навчання;

·          концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання предметів;

·         систематичне вивчення та аналіз реальних навчальних можливостей учнів;

·          ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їх дій;

·         координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає;

·          забезпечення внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.